Нападівська сільська бібліотека

"Дещо з невідомого про Лесю Українку"

Невідома Українка

Лариса Косач – геній української літератури, що входить в умовну тріаду Шевченко-Франко-Українка.

Її вірші вчать ще змалку, тож, здавалось би, ми знаємо про цю все. Адже про неї завжди багато говорять, багато пишуть, багато дискутують… Принаймні, однозначно більше, ніж, скажімо, про її матір – ще одну визначну поетесу Олену Пчілку. Та насправді ми зовсім не знаємо Українки…

Мало хто знає, що…

Збереглось унікальне листування Лесі Українки, з якого можна повніше зрозуміти її єство.

«Кожна жінка, що себе поважає, не пише ніколи листа того дня, коли вона обіцяла».

«Як тільки візьмусь до якого зарібку, то зараз усі жахаються, що я «перетомлюся», «виснажуся», «покладу всю силу». Чи не значить се, що мене всі мої близькі щиро вважають за безнадійного інваліда, засудженого на весь вік на паразитне життя? Бо так виходить якесь «внушение», і я справді можу опуститись та серйозно почати думати, що я «ні до чого».

«Треба було в Єгипті родитись, то, може, й був би лад, але ж найгірша помилка мого життя – се що я зросла у волинських лісах. Сього літа на честь їм написала драму-феєрію. Я дуже люблю казки і можу їх видумувати мільйони».

«Коли вибирати з двох, то я вже волю бути Дон-Кіхотом ніж Санчо Панса, бо так мені більше по натурі, та й навіть по фігурі».

Мало хто знає, що…

Свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька – Михайла Драгоманова.

Він підписувався як «Українець». А оскільки Леся дуже любила свого дядька і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього.

Псевдонім «Українка» з’явився в 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять. Можливо, він був обраний на основі дитячої наївності та палкої любові до дядька, проте в історію Лариса Косач увійшла саме як Українка. А Лесею її лагідно називали в сім’ї, тож не дивно, що тверде «Лариса» вона замінила на тендітне та ніжне «Леся».

Мало хто знає, що…

Попри вищесказане, Олена Пчілка вважала свою доньку малорозвиненою.

Леся мала ще старшого брата Михайла. Їх в сім’ї називали спільним іменем – «Мишолосіє» через нерозлучність. Проте сина мати ставила вище за Лесю. Крім того, не любила її вдачі. До п’ятого класу навіть не віддавала до школи, а навчала вдома за власною програмою. Аргументувала це небажанням російського впливу на свою доню. Таке ставлення до дочки легко зрозуміти, знаючи характер самої Пчілки. Її боялись навіть чоловіки, а Євген Чикаленко казав: «Це та баба, що їй сам чорт черевики на вилах подає».

Мало хто знає, що…

Якби Леся жила в наш час, її б однозначно назвали дитиною індиго.

А, може, вона такою і була? У дитинстві Леся була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту. Наприклад, дівчина навчилася читати ще в чотири роки, а у дев’ять – написала свій перший вірш. Про рівень її розвитку свідчить також і те , що всього у 19 років Українка написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер. Крім того, поетеса знала 7 мов – українську, французьку, німецьку, англійську, польську, російську та італійську. При чому казала, що французькою спілкується краще, аніж російською. Погодьтесь, що все це дійсно ознаки геніальності, адже далеко не кожному таке дано.

Мало хто знає, що…

Сергій Межинський, кому був присвячений знаменитий лист «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами», не відповідав Лесі взаємністю.

Він сприймав їхні стосунки як дружні, а то й ділові. І коли Українка йому освідчилась, холодно відповів «Ні». Але нічого не змінюється: кохання до цього чоловіка стає любов’ю до його думок, його ідей. Справжню суть і глибину своїх почуттів вона вихлюпнула на папір у ніч на 18 лютого 1901 року, написавши біля ліжка вмираючого Сергія Мержинського поему «Одержима». І, навіть відходячи у кращий світ, Мержинський, замість очікуваних слів освічення, прохав Лесю попіклуватись про іншу жінку, яку він насправді кохав.

Мало хто знає, що…

Леся Українка ввела в нашу мову такі слова, як «напровесні» та «промінь»?

І якщо перше ще можна зрозуміти як літературний неологізм, то друге – це вже науковий термін! Дивно, адже зараз нам ці слова здаються цілком звичними. І в повсякденному мовленні ми однозначно віддаємо перевагу слову «промінь», аніж його історичному попереднику «луч». А Олена Пчілка, мати Лесі, дала життя означенню, без якого просто не можна уявити нинішній мовний запас, - слову «мистецтво». З її легкої руки в нашій мові прижилися також «переможець», «палкий» та інші слова.